Антим VII Константинопольський

Антим VII Константинопольський
Народився	1827 Епір
Помер	5 грудня 1913(1913-12-05) Бургазада, Принцівські острови, Стамбул, Османська імперія
Поховання	Храм Живоносного Джерела[d]
Діяльність	священник
Alma mater	Халкінська семінарія
Членство	Грецьке філологічне товариство Константинополяd
Посада	Константинопольський патріархат
Конфесія	православ'я
Медіафайли у Вікісховищі

Патріарх Антим VII (грец. Πατριάρχης Άνθιμος Ζ΄ ; у світі Аггелос Цацос грец. Ἄγγελος Τσάτσος ; 1827, Плисєвиця Філіатська, Епір, Османська імперія — 1913, Антигона, Османська імперія) — Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх (1895–1897).

Біографія та праці

Навчався у Зосимівській школі в Яніні; в 1861 році закінчив Халкінську богословську школу на Халкі; слухач у Афінському університеті.

Викладав у Зосимівській школі та жіночому інституті в Яніні, виконуючи обов'язки ієрокірікса. У червні 1869 року хіротонізований на єпископа Параміфійського; з 1877 року — митрополит Еноський. 1889 року відмовився від призначення на Анхіальську кафедру, проживаючи в Яніні; 1893 року — митрополит Корчанський, а з 21 липня 1894 року — митрополит Лероський і Калімноський.

Після зречення у січні 1897 року пішов на острів Антігона, де й помер.

Під час викладацької діяльності у Зосимівській школі склав трактат «Докази Божества Ісуса Христа, запозичені зі Святого Письма та творінь святих отців» (Афіни, 1865) – спростування роботи Жозефа Ренана «Життя Ісуса»; 1892 року видав збірку слів на Євангеліє від Івана під назвою «Наставник благочестя».

Його підпис стоїть під Окружним посланням^[1] виданим у серпні 1895 року у відповідь на прозелітичну енцикліку папи Римського Лева XIII до православних народів Praeclara Gratulationis від 20 червня 1894 року. Послання Патріарха і Синоду, підтверджуючи основні тези Окружного послання 1848 року, підписаного патріархом Антимом VI та іншими, зокрема, гласило: «<…> Залишаючи поза увагою ці важливі і істотні, що утворилися на Заході щодо віри різниці між двома церквами, Його блаженство виставляє своєю енциклікою найважливішою і нібито єдиною причиною поділу питання про верховенство римського єпископа, причому посилає нас до джерел, щоб ми досліджували, як думали наші предки і що заповідали нам перші часи християнства. Але, звертаючись до отців Церкви і Вселенських Соборів перших дев'яти століть, ми цілком запевняємося, що на єпископа римського ніколи не дивилися в Церкві як на вищу владу і непогрішну главу, і що кожен єпископ є главою і предстоятелем своєї приватної церкви, що підкоряється лише соборним визначенням і рішенням Церкви вселенської, як єдино непогрішним, і, як свідчить історія церковна, єпископ римський анітрохи не складав із цього правила виключення. <…> папська церква, хоч і визнає вже псування і фальшивість тих декреталій, у яких ґрунтуються необмежені її домагання, але як упирається повернутися до канонів і визначенням Вселенських Соборів, а й у кінці ось уже XIX століття, продовжуючи розширювати існуючу прірву поділу, відкрито проголосила, на подив всього християнського світу, непогрішність римського єпископа. Православна східна і кафолічна Христова Церква, окрім Сина і Слова Божого, що невимовно втілилося, нікого іншого не знає, хто б перебував на землі непогрішним. Сам апостол Петро, наступником якого вважає себе папа, тричі зрікся Господа; він же був викриваний апостолом Павлом, як не право вступив до істини Євангельської ([[|Гал]] 2:11 ). » ^[2]

Був зміщений через недостатню, на думку деяких греків, енергійність у питанні про призначення митрополита Ускюбського (Скопія): замість грека був призначений серб Фірміліан.

Примітки

Література

• Соколов И. И.. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I. — СПб., 1904. — C. 683—685.
• Нелюбов Б. А. Анфим VII. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2001. — Т. II. — С. 719. — ISBN 5-89572-007-2.(рос.)

Посилання

• Патріарх Анфім VII - друг Росії ворог папства "Російський вісник" 6 березня 2009 року.

п о р Константинопольські єпископи, архієпископи та патріархи Візантійські єпископи (38-330) Андрій Стахій Онисим Полікарп I Плутарх Седекіон Діоген Елевферій Фелікс Полікарп II Афінодор Евзой Лаврентій Аліпій Пертінакс Олімпіан Марк I Філадельф Киріак I Кастін Євгеній I Тит Дометій Руфін Проб Митрофан Александр Константинопольські архієпископи (330—451) Александр Павло I Євсевій Македоній I Євдоксій Євагрій Демофіл Максим I Григорій I Нектарій Іван Золотоустий Арсакій Аттик Сісіній I Несторій Максиміан Прокл Флавіан Анатолій Константинопольські патріархи, візантійський період (451—1453) Анатолій Геннадій I Акакій Фравіта Євфимій Македоній II Тимофій I Іван II Єпіфаний Анфім I Міна Євтихій Іван III Іоанн IV Киріак II Фома I Сергій I Пірр Павло II Петро Фома II Іван V Костянтин I Феодор I Георгій I Павло III Каллінік I Кир Іван VI Герман I Анастасій Костянтин II Микита I Павло IV Тарасій Никифор I Феодотій I Антоній I Іван VII Мефодій I Ігнатій I Фотій I Стефан I Антоній II Микола I Євфимій I Стефан II Трифон Феофілакт Поліект Василій I Антоній III Микола II Сісіній ІІ Сергій II Євстафій Олексій Михайло I Костянтин III Іван VIII Косьма I Євстратій Миколай III Іван IX Лев Михаїл II Косьма II Миколай IV Феодот II Неофіт I Костянтин IV Лука Михаїл III Харитон Феодосій I Василій II Микита II Леонтій Досіфей Георгій II Іван X Михаїл IV† Феодор II† Максим II† Мануїл I† Герман II† Мефодій II† Мануїл II† Арсеній† Никифор II† Герман III Йосип I Іван XI Григорій II Афанасій I Іван XII Ніфонт I Іван XIII Герасим I Ісайя Іван XIV Ісидор I Калліст I Філофей Макарій Ніл Антоній IV Калліст II Матвій I Євфимій II Йосип II Митрофан II Григорій III Афанасій II Константинопольські патріархи, османський період (1453—1923) Геннадій II Ісидор II Йоасаф I Софроній I Марк II Симеон I Діонісій I Рафаїл I Максим III Ніфонт II Максим IV Йоаким I Пахомій I Феолепт I Єремія I Йоанникій I Діонісій II Йоасаф II Митрофан III Єремія II Пахомій II Феолепт II Матвій II Гавриїл I Феофан I Мелетій I Неофіт II Рафаїл II Кирило I Тимофій II Григорій IV Антим II Кирило II Афанасій III Неофіт III Парфеній I Парфеній II Йоанникій II Кирило III Паїсій I Парфеній III Гавриїл II Парфеній IV Діонісій III Климент I Мефодій III Діонісій IV Герасим II Афанасій IV Яків Каллінік II Неофіт IV Гавриїл III Неофіт V Кипріян Афанасій V Кирило IV Косьма III Єремія III Каллінік III Паїсій II Серафим I Неофіт VI Кирило V Каллінік IV Серафим II Йоанникій III Самуїл Мелетій II Феодосій II Софроній II Гавриїл IV Прокопій Неофіт VII Герасим III Григорій V Каллінік V (IV) Єремія IV Кирило VI Євгеній II Антим III Хрисант І Агафангел І Константій I Константій II Григорій VI Антим IV Антим V Герман IV Мелетій III Антим VI Кирило VII Йоаким II Софроній III Йоаким III Йоаким IV Діонісій V Неофіт VIII Антим VII Костянтин V Герман V Мелетій IV Константинопольські патріархи, турецький період (після 1923) Григорій VII Костянтин VI Василій III Фотій II Веніямин I Максим V Афінагор I Димитрій I Варфоломій I † у екзилі в Нікеї   Портал «Православ'я» Список Константинопольських патріархів

Література та бібліографія Index Theologicus Словники та енциклопедії Православная энциклопедия · De Agostini · Encyclopædia Britannica · Prabook Нормативний контроль BNF: 122897832 · Freebase: /m/08yjp6 · GND: 1147213240 · ISNI: 0000000358521979 · LCCN: n87883431 · SUDOC: 031738273 · VIAF: 208761203