Д-14 (десантний танк)
| Д-14 | |
|---|---|
 | |
| Тип | експериментальна розробка на базі трактора |
| Історія використання | |
| На озброєнні | експериментальний, в експлуатацію не пішов |
| Оператори |  СРСР |
| Війни | не брав участь |
| Історія виробництва | |
| Розробник | на Московському залізничному ремонтному заводі (рос. МОЖЕРЕЗ) |
| Виробник | СРСР |
| Виготовлення | 1931 |
| Виготовлена кількість | 1 |
| Характеристики | |
| Довжина | 4920 |
| Ширина | 2342 |
| Висота | 2510 |
| Обслуга | 2 |
| Десант | до 15 осіб в десантному відділенні |
| | |
| Броня | сталева, катана Лоб: 11 Борт: 11 Корма: 11 Дах: 6 |
| Двигун | 75 к.с. |
| Підвіска | блокована пружинна |
| Швидкість | шосе: 6 км/год |
| Прохідність | підйом: 25 град |
| | |
 Д-14 (десантний танк) у Вікісховищі | |
Д-14 — експериментальний танк (в деяких джерелах десантний бронетранспортер), який був розроблений в єдиному примірнику на Московському залізничному ремонтному заводі (рос. МОЖЕРЕЗ)
Історія
Д-14 задумувався як десантний танк[1]. Для цього в десантному відділенні передбачалися місця для 15 бійців. Транспортною базою Д-14 слугувала база трактора, що вже випускався серійно на ХПЗ під назвою Комунар
За своєю будовою це був той самий трактор Комунар, обшитий протикулевою бронею. Із силовим відділенням попереду. В «кабіні» розташовувалися механік-водій і командир, в десантному відділення 15 членів десанту.
Особливості будови
Для кругового огляду командир міг припіднятися в «вежку», яка дещо здіймалася над загальним дахом корпусу, і через віконця якої можна було здійснювати кругове спостереження за місцевістю.
Броньований корпус машини клепаний, коробчастої форми, збирався із катаних броньових листів товщиною 6 (дах) та 11 (бокова, лобна броня) мм без використання раціональних кутів нахилу. На лобовому бронелисті знаходилися шість вертикальних вхідних отворів повітрозабірників системи охолодження двигуна, які додатково прикривалися броньованими стулками. Для посадки і спішувания екіпажу та десанту в бортах машини були обладнані по троє дверей.
Двигун
- Тут і далі ТТХ повністю збігаються з ТТХ трактора Комінтерн, що серійно випускався на ХПЗ до 1931 року.
На машині використовувався бензиновий карбюраторний чотирициліндровий двигун рідинного охолодження потужністю 75 к. с. Паливний бак ємністю 284 л забезпечував запас ходу по шосе в 150 км.
Трансмісія
Трансмісія — механічна, що включала конусну головну фрикційну муфту, триступеневу коробку передач, конічну головну передачу, дві бортові фрикційні муфти і два бортових редуктори.
Ходова частина
Ходова частина машини — гусінна. Складалася з трьох кареток із сімома опорними котками, заднього ведучого колеса, переднього направляючого колеса з механізмом натягу і трьох підтримуючих котків[2]. Підвіска — блокована пружинна, з двома пружинами на кожну з кареток.
Озброєння
Окрім можливості ведення вогню зі стрілецької зброї десанту через бокові бійниці, Д-14 було обладнано чотирма кульовими установками (по одній з кожного борту, на носі і на кормі) для можливого встановлення і ведення вогню з будь-якого з двох штатних ДП-29.
Недоліки
- Броньовані трактори (Д-10, Д-11 і Д-14) здійснили марш на 95 км по перетятій місцевості, в ході якого виявлено
- Через відносно низьке розташування паливних баків на підйомах припиняється подача палива і машина глохне
- Вкрай незручний добір механіка-водія до двигуна і елементів трансмісії
- Через значний винос назад десантного відділення — значне перевантаження задніх кареток ходової частини
- Потрапляння частини вихлопних газів всередину машини
Посилання
- Коротка історія російського шушпанцера. Броньовані трактори [Архівовано 10 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Артелерійський тягач ХПЗ "Комінтерн" — транспортна основа "десантних танків"
- Десантні бронетрактори серії "Д" [Архівовано 4 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Розвиток бронетранспортерів Росії від перших розробок до наших днів [Архівовано 4 листопада 2019 у Wayback Machine.]
Примітки
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
