Acquis communautaire
| Європейський Союз |
 Це одна із статей, що входять до серії: |
Європейський парламент
|
Рада ЄС
|
Європейська рада
|
Європейська комісія
|
Суд ЄС
|
Інші установи
|
Внутрішня політика
|
Зовнішня політика
|
Вибори
|
Право
|
Acquis communautaire (acquis) (МФА: [aˌki kɔmynoˈtɛːʁ], укр. акі комунітер[1]), що означає «надбання спільноти»(фр.) — правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.
Така система створювалась та розвивалась протягом майже 50 років та містить понад 14 тисяч різних видів правових актів і майже 9 тисяч рішень Суду ЄС.
Це сукупність спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання в усіх країнах — членах ЄС. Доробок постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює:
- зміст, принципи та політичні цілі угод;
- закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС;
- декларації та резолюції Союзу;
- заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики;
- заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ;
- міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами-членами між собою у сфері діяльності Союзу.
Отже, доробок Спільноти розуміє не лише закони Спільноти у вузькому розумінні, але й усі акти, прийняті в рамках другого і третього «стовпів» Європейського Союзу, і визначені в договорах спільні цілі.
Перш ніж вступити до Європейського Союзу, країни-заявники повинні прийняти доробок Спільноти. Винятки можливі лише за особливих обставин, і їхня сфера обмежена. Союз сповнений рішучості зберігати доробок Спільноти у його цілісності та розвивати його далі.
Право ЄС звернене передусім до держав — членів ЄС. Вони повинні неухильно дотримуватися правових настанов директив, регламентів, рішень та інших актів ЄС, оскільки в момент вступу до цього об'єднання добровільно віддали йому частину свого суверенітету.
Одночасно чимало держав Європи, які на сьогодні не є членами ЄС, висловили своє бажання в майбутньому вступити до цього Союзу. А однією з основних умов прийняття до ЄС нових членів є адаптація їх внутрішнього законодавства до права ЄС. При цьому під адаптацією розуміють систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою приведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС. Такий обов'язковий мінімум отримав назву acquis communautaire, що у перекладі з французької означає доробок (надбання) співдружності. Його було відпрацьовано в середині 90-х років для 10 держав Центральної та Східної Європи, а також Кіпру, з якими ЄС на той час встановив відносини асоційованого членства.
З країнами, які мають Європейські Угоди, відбувається так звана процедура скринінгу законодавства, коли весь обсяг законодавства країн-кандидатів, який належить до компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність законодавству ЄС, на що виділяється відповідна експертна та фінансова підтримка. Таким чином за п'ять — сім років законодавство країни-кандидата повністю приводиться у відповідність до законодавства ЄС, що зробило можливим їх інтеграцію у внутрішній ринок, та насамкінець вступ до ЄС.
Джерела
- первинне законодавство:
- Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року (з 1993 року — Договір про заснування Європейського співтовариства), Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 року (далі — установчі договори) з наступними змінами, внесеними Маастрихтським договором (Договір про утворення Європейського Союзу 1992 року), Амстердамським договором 1997 року та Ніццьким договором 2001 року, а також актами про приєднання;
- Договір про Європейський Союз 1992 року, зі змінами, внесеними Амстердамським договором 1997 року та Ніццьким договором 2001 року, а також договорами про приєднання;
- Договір про злиття 1965 року;
- акти про приєднання нових держав-членів;
- вторинне законодавство:
- директива;
- регламент;
- рішення;
- рекомендація або висновок;
- джерело права у формі міжнародної угоди;
- загальний принцип права Європейського співтовариства;
- рішення Європейського суду;
- спільна стратегія у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, як це визначено статтею 13 Договору про Європейський Союз;
- спільні дії в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки;
- спільна позиція у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки;
- рамкове рішення щодо гармонізації законодавства в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
- спільна позиція в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
- рішення в контексті положень Договору про Європейський Союз про співробітництво правоохоронних та судових органів у кримінальних справах (стаття 34 Договору про Європейський Союз);
- загальне положення або принцип у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
- Офіційні видання Європейського Союзу:
- Офіційний вісник Європейських співтовариств (Official Journal of European Communities);
- Вісник Європейського Суду (European Court Reports)[2].
Структура
Acquis communautaire складається з 6 кластерів та 35 розділів:
- Кластер 1: Засадничі розділи розширення
- Розділ 23: Судочинство та основні права
- Розділ 24: Юстиція, свобода та безпека
- Розділ 5: Публічні закупівлі
- Розділ 18: Статистика
- Розділ 32: Фінансовий контроль
- Кластер 2: Внутрішній ринок
- Розділ 1: Вільна торгівля товарами
- Розділ 2: Вільний рух робочої сили
- Розділ 3: Надання послуг та відкриття бізнесу
- Розділ 4: Вільний рух капіталу
- Розділ 6: Корпоративне право
- Розділ 7: Інтелектуальна власність
- Розділ 8: Політика щодо конкуренції
- Розділ 9: Фінансові послуги
- Розділ 28: Захист споживачів та здоров'я
- Кластер 3: Конкуренція та інтенсивне зростання
- Розділ 10: Цифрова трансформація та медіа
- Розділ 16: Оподаткування
- Розділ 17: Економічна та монетарна політика
- Розділ 19: Соціальна політика та зайнятість
- Розділ 20: Підприємництво та виробництво
- Розділ 25: Наука та дослідження
- Розділ 26: Освіта та культура
- Розділ 29: Митний союз
- Кластер 4: Зелений порядок денний і стале сполучення
- Розділ 14: Транспортна політика
- Розділ 15: Енергетика
- Розділ 21: Транс'європейські мережі
- Розділ 27: Довкілля та зміни клімату
- Кластер 5: Ресурси, сільське господарство та згуртованість
- Розділ 11: Аграрна галузь і сільський розвиток
- Розділ 12: Харчова безпека, ветеринарія, фітосанітарія
- Розділ 13: Рибальство
- Розділ 22: Регіональна політика, структурні інструменти
- Розділ 33: Фінансові та бюджетні положення
- Кластер 6: Міжнародні відносини
- Розділ 30: Зовнішні відносини
- Розділ 31: Міжнародна та безпекова політика
- Інші розділи
- Розділ 34: Інституції
- Розділ 35: Інші питання
Див. також
Примітки
- ↑ Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) (PDF) (укр) . Львів: «Новий Світ – 2000». 2015. с. 12.
{{cite book}}:|first=з пропущеним|last=(довідка); Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка); Явне використання «та ін.» у:|first=(довідка) - ↑ Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] від 18.03.2004 р. № 1629-IV.
Ресурси Інтернет
- Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
Посилання на сайт Європейської Комісії
- [1] [Архівовано 24 березня 2010 у Wayback Machine.]
|
